Заохочення і покарання – це дві сторони однієї медалі, ім’я якої “виховання”.

Покарання – це заподіяння шкоди, тому хто завдає шкоду.

Похвала – педагогічний домкрат.

В.Кротов

 Заохочення і покарання – це дві сторони однієї медалі, ім’я якої “виховання”. І щоб ця медаль виявилася золотою, необхідно знати основні правила заохочення і покарання.

Покарання

Не можна виправдовувати суворі покарання і жорстокість в людських відносинах. Однак, зовсім без покарання, на жаль, не обійтися. Щоб покарання пішло дитині на користь, потрібно керуватися деякими правилами.

1. Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ні фізичному, ні психічному.
2. Якщо є сумнів: карати чи не карати – не карайте, ніякої “профілактики”, ніяких покарань про всяк випадок.
3. За однупровину – одне покарання. Якщо провин скоєно відразу багато, покарання може бути суворим, але тільки одне покарання, за всі провини відразу.
4. Неприпустимо запізніле покарання. Навіть законом враховується термін давності злочину. Уже сам факт виявлення провини дитини в більшості випадків – достатнє покарання.
5. Дитина не повинна панічно боятися розправи. Не покарання вона повинна боятися, не гніву навіть, а засмучення батьків.
6. Не принижуйте дитини. Якою б не була вина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога вашої сили над його слабкістю і як приниження людської гідності
7. Якщо дитина покарана, отжеуже прощена. Про колишні її провини – більше ні слова. Не згадуйте більше про провину, бо за неї вже дитина розплатилася.
8. Не можна карати їжею; сильно бити; обзивати лайливими словами; ставити надовго в куток; карати в публічному місці; повторювати свої вимоги безліч разів, “посилюючи” їх вагомість криком. Пам’ятайте, що ваша нестриманість в покаранні вселяє ненависть до того, через що карають; робить дитину забитою і нікчемною; звільняє від докорів сумління; згодом такі діти робляться нечутливими; покарання створює морального циніка.
9. Дуже часто покарання не виправляє дитину, а лише змінюєїї. Покарання змушує дитину боятися втратити батьківську любов. У покараної дитини розвивається вороже почуття до батьків. Часті покарання, так чи інакше, спонукають дитину залишатися інфантильною.
10. Всупереч існуючій думці, не варто карати дитину працетерапією – після цього будь-яка робота буде сприйматися дитиною, як покарання.

Увага! Дитину ні в якому разі не можна карати:

• коли вона хворіє;
• перед сном і відразу після сну;
• під час їжі (це пряме попадання інформації, дитина буквально “ковтає” негативні сигнали; згодом це може привести до розвитку психосоматичних захворювань);
• під час роботи і гри;
• безпосередньо після душевної або фізичної травми;
• коли дитина щиро намагається щось зробити, але у неї не виходить;
• коли сам батько знаходиться в поганому настрої.

Покарання буде значиме, якщо:

1. Воно слідує одразу за вчинком.
2. Дитині пояснено.
3. Воно суворе, але не жорстоке.
4. Воно оцінює дію дитини, а не його людські якості.

Караючи дитину батьки повинні проявляти терпіння і витримку.

УПЕРТІСТЬ, ЖОРСТОКІСТЬ, НИЗЬКА САМООЦІНКА–

це характерні риси дітей, яких б’ють.

Покарання можна замінити:

• ТЕРПІННЯМ
• ПОЯСНЕННЯМ
• ВІДВОЛІКАННЯМ
• НЕКВАПЛИВІСТЮ

Заохочення

Заохочення – це свого роду мистецтво виховання. Воно може бути набагато ефективнішою, а ніж покарання. Насправді заохочення дітейможе бути як “корисним”, так і “шкідливим”.Заохочувати дитину слід правильно.Отже:

• Не розкидайтеся незаслуженою похвалою направо і наліво, щоб привернути до себе дитину. Так діти відчувають нещирість, перебільшену похвалу і їм хочеться “поставити на місце”, проявити свою справжню натуру. Дитина оцінить щиру похвалу, і наступного разу буде щиро радий зробити вам приємне. Отже, якщо ви хочете похвалити дитину (припустимо, за прибрану кімнату), не поспішайте вигукувати “Ти мій помічник, який молодець!” Просто скажіть з посмішкою: “Кімната тепер чиста, так приємно зайти сюди”. Повірте, дитина оцінить, і наступного разу буде щиро рада зробити вам приємне.А якщо, припустимо, ви хочете похвалити дитину за красивий малюнок, то не поспішайте з висновками на кшталт: “Ти у мене справжня художниця ростеш!” – дитина може засумніватися чи засмутитися, якщо наступний малюнок вийде не так вдало. Краще звернути увагу на сам малюнок, наприклад: “Який великий будинок ти намалювала, навколо стільки яскравих кольорів, і про тварин не забула. А дерево яке високе – скільки яблук на ньому!”Потрібно вміти так побудувати свої коментарі, щоб дитина сама зробила висновки про свої здібності.
• Похвала повинна бути спрямована на вчинок дитини, а не на його особистість. Прикладами шкідливих похвал можуть бути такі: “Ти така чудова дочка!”, “Ти справжній мамин помічник!”, “Ти такий добрий і чуйний, щоб ми робили без тебе?” Дитина може відчути тривогу – адже вона далеко не така ідеальна, як про неї говорять. І тут є два варіанти поведінки.
  Перший: швидше за все, дитина, не чекаючи “викриття”, буде доводити свою “не настільки ідеальну” натуру поганою поведінкою.
  Але можливий і другий варіант, коли дитина перестане бути щирою і буде підлаштовуватися під похвалу і віддавати перевагу виключно тим ситуаціям, де можна покрасуватися тільки найвигіднішою своєю стороною. І слухаючи нескінчені вигуки: “Яка чудова дитина! Виняткові здібності! Ну і розумниця!” – малюк ризикує вирости самозакоханим егоцентриком.
• Не хваліть дитину за природні речі.Не робіть з його соціальності щось надзвичайне. Це правило дуже добре розкрила психотерапевт Жан Ледлофф: “Якщо дитина зробила щось корисне, наприклад, сама одягнулася, погодувала собаку, зірвала букет польових квітів, ніщо не може його образити більше, ніж вираз подиву його соціальною поведінкою. Вигуки типу:” Ах , яка ти розумниця! “,” Дивись, що він змайстрував, та ще сам! “- мають на увазі, що соціальність в дитині неочікувана, невластива і незвичайна”. Діти повинні усвідомлювати, що здатні на багато що за своєю природою, не докладаючи до цього особливих зусиль. Так чи варто збивати з пантелику своєю недоречною похвалою?
• Не висловлюйте своє схвалення у фінансовому еквіваленті. Людина успішно займається тим, що вибирає щиро, по внутрішнім мотивам. Якщо ж дитина знає, що слідом за дією піде оплата, то в корені змінить характер поведінки – з “творчого діяння” його активність перетвориться в “заробляння грошей”.
• У сім’ях, де кілька дітей, батьки повинні стежити, щоб заохочення одній дитини не викликало у інших почуття заздрості або образи. Заохочуючи дітей, батькам кожен раз слід діяти обдумано і неквапливо.
• Однозначно виключіть метод заохочення – цукеркою і шоколадкою.Не варто створювати культ з їжі і виховувати надмірний інтерес до неї. Звичайно, простіше купити дитині цукерку, чим зайнятися з малюком. Простіше, але далеко не краще.
• Заохочення має слідувати за хорошим вчинком, а не обіцяне заздалегідь: “Зроби це, тоді отримаєш ось це …” Ваша дитина повинна навчитися отримувати задоволення від самої праці, а не старатися заради нагороди. В житті не за кожну добру справу буде нагорода, і не треба привчати малюка завжди очікувати її.
• Вчіть своїх дітей бути вдячними за будь-які ознаки уваги, проявлені до них, незалежно від суми грошей, витрачених на подарунок. Якщо вашій дитині дарують подарунки, ніколи не аналізуйте з нею їх вартість і цінність, це може привести до серйозних моральних проблем.

І на останок: любіть своїх дітей, такими які вони є, балуйте їх своїми обіймами та поцілунками. Застосовуйте і заохочення і покарання своєчасно і обґрунтовано. Нехай покарання будуть своєчасними. А заохочення заслуженими. Звертайте на позитивні вчинки дитини більше уваги, ніж на негативні. І малюк частіше буде радувати вас послухом.